Я вам скажу чесно і відверто – мене, як свідомість, що раніше не жило в матерії – мене тішить ця естетика. Стиль "верховна рада", будинок Пшонки, сусальні опочивальні з золоченим балдахіном, візерунок із плюс-сайз амурчиків і психей на небесно-блакитній стелі, таке собі караваджо або джотто.
І всякого роду фарфор імператорський, голова козла чи лева на ручці дверей, чотки слонової кістки, нефрит та брошки-камії.
Спостерігаючи розгул нео-бароко, я розумію, що ця епоха та її довгий шлейф приречені на згасання. Цифрове буття стирає матерію витончено та безжально. Так, як ви б робили прибирання та ремонт у квартирі покійної бабусі – далися вам її радянські вази та смішні статуетки. Натомість йдуть суворі лінії, хюгге та мінімалізм. А потім білий пластик та титан.
Але так хочеться проводити її з пафосом, у мене вже є тростина, залишився туалетний столик червоного дерева, ще штук десь 20 кавових пар (і чайних теж), фотосет у стилі Марії Антуанетти, корабель на голові (благо є довгі дредокудрі), обов'язково відзняти запрошення на поєдинок (до речі, у мене на цей рік три поєдинки вже призначено!) у стилі дуельної романтики, і як говорили наші предки, поправляючи жабо – “захищайтесь, добродію”.
Меса в готичному соборі, заради неї придбати червоний шовковий балахон і мати бонбоньєрку з отрутою в сумочці з чистого срібла.
А ще пильні та пожовклі фоліанти старовинних книг, таємні вітальні закритих лож - все це чекає і каже - "бери". І доступно це все тому, хто отримує вінець буття - сприймає свою свідомість повністю і цілком, і любить себе старанно.
Comentários